Схиляємо голови у глибокій скорботі
Сьогодні наша шкільна родина огорнута чорним крилом смутку. Страшна, безжальна війна обірвала два життя, два всесвіти — нашого учня Спіцина Михайлика та його мами Світлани Василівни. Немає нічого страшнішого, ніж коли війна забирає дітей. Це рана, яка не загоїться ніколи. Невимовний біль пронизує кожного з нас. Вони загинули разом, і тепер разом, рука об руку, пішли у вічність. Мама, яка дала життя, і син, який був її світлом, тепер стали нашими янголами-охоронцями.
Ми не забудемо і не пробачимо цієї втрати. У наших серцях Михайлик назавжди залишиться живим — усміхненим учнем, частинкою нашої великої шкільної родини.
Схиляємо голови у глибокій скорботі. Розділяємо біль утрати з рідними та близькими. Сил вам пережити це пекло на землі. Вічна і Світла пам’ять загиблим. Царство небесне. Слова безсилі перед таким горем…
